Мета роботи — порівняти вплив двох методів реперфузійної терапії (перкутанного коронарного втручання (ПКВ) і тромболітичної терапії (ТЛТ)) на перебіг і госпітальні наслідки гострого коронарного синдрому (ГКС) з елевацією сегмента ST залежно від тривалості ішемії та ступеня ризику за шкалою ТІМІ.

Матеріали і методи. Здійснено ретроспективний аналіз історій хвороб 286 пацієнтів із гострим інфарктом міокарда (ІМ) з елевацією сегмента ST, що лікувалися в Олександрівській клінічній лікарні м. Києва у 2009 та 2011 р., яким проводили ПКВ (171 хворий) або ТЛТ (115 хворих). Хворих було розділено залежно від ризику за шкалою ТІМІ та тривалості ішемії, проаналізовано вплив цих чинників на госпітальну летальність, ускладнення ІМ та комбіновані кінцеві точки.

Результати та обговорення. Між групами не виявлено різниці стосовно статі, віку, супутніх захворювань, локалізації ІМ. Тривалість ішемії була вірогідно більшою у групі ПКВ — (8,4 ± 1,3) год, тоді як у групі ТЛТ — (5,4 ± 0,8) год (р < 0,05). Вірогідну різницю між групами виявлено за тривалістю періоду «03 — балон/голка»: у групі ПКВ вона становила (198 ± 10,7) год та була вірогідно більшою, ніж у групі ТЛТ — (103 ± 14,1) год (р < 0,001). У хворих групи ПКВ середній ризик за шкалою ТІМІ (5,8 ± 0,18) був вірогідно вищим порівняно з групою ТЛТ — 3,8 ± 0,22 (р < 0,001). Кількість пацієнтів з ризиком за шкалою ТІМІ понад 5 балів була більшою в групі ПКВ — 102 (59,6 %) проти 51 (44,3 %) групи ТЛТ (р < 0,05). Пацієнти яким проводили ПКВ, мали вищий ризик, більшу тривалість періоду до госпіталізації та ішемії, пізніший час виконання реперфузії, ніж пацієнти, яким було проведено тромболітичну терапію. Під час порівняння ускладнень і летальності первинні ПКВ були ефективнішими у хворих з більшою тривалістю ішемії та вищим ризиком. Госпітальна летальність більшою мірою залежала від тривалості ішемії, ніж від ступеня ризику. Найвищою була у хворих з високим ризиком (> 5 балів за шкалою ТІМІ), тривалістю ішемії > 4 годин, яким проводили ТЛТ, і становила 12,9 %, а найменшою — у групах ПКВ і ТЛТ з низьким ризиком та ранньою госпіталізацією — 2,5 і 2,6 % відповідно.

Висновки. Госпітальна летальність хворих із ГКС з підйомом сегмента ST без шоку після первинних ПКВ більшою мірою залежить від тривалості ішемії, ніж від ступеня ризику, а після ТЛТ — від обох цих чинників. У клінічній практиці первинні ПКВ показали значну перевагу перед ТЛТ щодо госпітальної летальності та ішемічних ускладнень, головним чином, у хворих, що потрапляють у пізні терміни та мають високий ризик за шкалою ТІМІ.

Ключові слова: гострий коронарний синдром, первинні коронарні втручання, тромболітична терапія, тривалість ішемії, стратифікація ризику.

Мета роботи — вивчити безпосередні результати хірургічного лікування аневризм артерій неаортальної локалізації.

Матеріали і методи. Проаналізовані тактика і результати хірургічного лікування 146 хворих з аневризмами артерій (не включаючи аневризми аорти). Середній вік становив 47,7 року. У 126 (86,3 %) випадках аневризми були хибні, з них 49 (33,6 %) — посттравматичні, 77 (52,7 %) — аневризми судинних анастомозів. У 20 (13,7 %) пацієнтів діагностовано атеросклеротичні істинні аневризми. Для уточнення анатомії аневризми і характеру судинного ураження надавали перевагу ультразвуковим методам дослідження.

Результати та обговорення. 96 (65,8 %) хворих було прооперовано із виконанням артеріальної реконструкції. При реконструктивно-відновлювальній резекції аневризми надавали перевагу позамішковому протезуванню (чи анастомозу). Результат хірургічного лікування хворих з аневризмами артерій був позитивним. Необхідності в ампутації кінцівок після реконструктивних операцій не було. Післяопераційна летальність становила 0,8 %.

Висновки. Вибір хірургічної тактики і обсягу операції при артеріальних аневризмах повинен ґрунтуватися на анатомофізіологічних особливостях ураженого судинного басейну.

Ключові слова: аневризми артерій, хірургічне лікування.

Мета роботи — дати клініко-анамнестичну характеристику хворих з гострим коронарним синдромом (ГКС) з елевацією сегмента ST та оцінити відмінності у клінічному перебігу захворювання й особливостях надання медичної допомоги у стаціонарі залежно від статі пацієнта.

Матеріали і методи. Наведено результати пілотного реєстру STIMUL, в якому взяли участь 1103 хворих із ГКС із елевацією сегмента ST, що лікувалися у трьох відділеннях Вінницької та Хмельницької областей. Цей реєстр є першим в Україні, який містить результати дворічного спостереження за пацієнтами за період від січня 2008-го до червня 2011 р., госпіталізованих протягом 24 год від початку захворювання.

Результати та обговорення. Серед хворих віком 75 років і старших було більше жінок, ніж чоловіків (відповідно 37,7 і 10,9 %; р < 0,001). Цукровий діабет, ознаки хронічної серцевої недостатності до розвитку ГКС також частіше виявляли у жінок (відповідно 33,1 і 22,7 % та 27,8 і 21 %; р < 0,01). Під час госпіталізації у 44,7 % жінок та 31 % чоловіків був індекс GRACE > 150 балів, але тривалість періоду від виникнення симптомів до госпіталізації була меншою у чоловіків (відповідно (4,8 ± 0,08) та (6,3 ± 0,15) %; р < 0,01). До розвитку ГКС чоловіки порівняно з жінками частіше приймали ацетилсаліцилову кислоту та статини (відповідно 30,1 порівняно з 17,6 % та 11,2 порівняно з 7,4 %; р < 0,05). Частота реперфузійної терапії у жінок становила 18,3 %, у чоловіків — 33,9 % (р < 0,001), у т. ч. первинних коронарних втручань (ПКВ) — 12,7 порівняно з 24,5 % (р < 0,001). Частота призначення усіх видів антитромботичної терапії в стаціонарі була високою незалежно від статі. У жінок спостерігали вищу ймовірність розвитку гострої серцевої недостатності (80,6 та 58,2 % відповідно), раптової зупинки кровообігу (22,9 та 10 %), рецидиву інфаркту (10,2 та 3,3 %), розриву вільної стінки міокарда (8,1 та 1,5 %; усі р < 0,001). Госпітальна летальність у жінок сягала 21,5 %, у чоловіків 7,8 % (р < 0,001).

Висновки. У жінок ГКС перебігають у старшому віці, ніж у чоловіків, та обтяжені супутніми хворобами. Заходи первинної профілактики у жінок проводять значно рідше. Низька частота реперфузійної терапії, висока ймовірність госпітальних ускладнень додатково обтяжують прогноз хвороби й підвищують летальність.

Ключові слова: гострий коронарний синдром із елевацією сегмента ST, реєстр, статеві особливості, лікування, прогноз.

Мета роботи — оцінити ефективність ендоваскулярних втручань для відновлення магістрального кровотоку в артеріях гомілки у хворих з критичною ішемією нижніх кінцівок (КІНК), а також провести спостереження за збереженням кінцівки у віддалений період після реваскуляризації.

Матеріали і методи. Проаналізовано наслідки ендоваскулярних втручань у артеріях гомілки 98 нижніх кінцівок у 95 хворих з КІНК, виконаних у ІЗНХ АМНУ в період від квітня 2008 до червня 2011 р. Всім хворим виконували черезшкірну балонну ангіопластику (ЧБА) артерій гомілки і супутніх уражень розташованих вище артеріальних сегментів, доповнену за потреби стентуванням. Спостереження за хворими проводили амбулаторно з фіксацією рецидивів КІНК, випадків нових втручань на пролікованій кінцівці, ампутації і летальності.

Результати та обговорення. Ендоваскулярні втручання виконано в 211 артеріальних сегментах, з них 140 — в артеріях гомілки, 69 — в артеріях стегново-підколінного сегмента (СПС) і 2 — у здухвинних артеріях. У всіх хворих спостерігали обструктивні ураження артерій гомілки, у 70 % — супутні ураження артерій СПС і у 2 % — здухвинних артерій. В 77 % випадків виконано ЧБА, в 23 % — ЧБА та стентування. Технічний успіх становив 85 %. Кількість ускладнень, які потребували хірургічного лікування, дорівнювала 4,6 %. У 90 % хворих, у яких удалося відновити магістральний кровоплин до стопи, спостерігалися клінічне поліпшення у вигляді зникнення болю в стані спокою і загоювання виразково-некротичних дефектів. Тривалість спостереження за хворими становила у середньому (14,1 ± 10,8) міс. Повторні ендоваскулярні втручання виконано у 9,5 % хворих через рецидиви КІНК. Серед хворих, яким було виконано успішну реваскуляризацію, показник збереження кінцівки за період спостереження становив 92,6 %, виживання — 89,5 %.

Висновки. Ендоваскулярні втручання в артеріях гомілки можливі й ефективні у більшості хворих з КІНК і супровожуються малою кількістю ускладнень і низькою летальністю. Відсоток збереження кінцівки у віддалений період після ендоваскулярних втручань не поступається аналогічному показнику після хірургічних шунтуючих операцій. ЧБА з можливим стентуванням може бути методом вибору реваскуляризації у хворих з КІНК, зумовленою ураженнями артерій гомілки.

оклюзійні захворювання артерій гомілки, критична ішемія нижніх кінцівок, ендоваскулярні втручання.

Ключові слова: оклюзійні захворювання артерій гомілки, критична ішемія нижніх кінцівок, ендоваскулярні втручання.

Мета роботи — визначити психологічні чинники, які впливають на комплаєнс під час антигіпертензивної терапії.

Матеріали і методи. Дослідження проведено на базі кардіологічних відділень Олександрівської клінічної лікарні м. Києва в період від 17.01.2011 до 25.03.2011 р. Загалом обстежено 80 пацієнтів віком від 30 до 69 років з артеріальною гіпертензією. Використовували такі методи дослідження: клініко-діагностична бесіда із заповненням карти клінічного та експериментально-психологічного обстежень пацієнта з артеріальною гіпертензією; опитування хворих за шкалою прихильності до лікування Morisky (MMAS); тестування хворих з використанням методики визначення тривожності Спілбергера—Ханіна; тестування пацієнтів за допомогою Міннесотського багатоаспектного особистісного опитувальника (ММРІ); опитування за методикою «Рівень суб’єктивного контролю».

Результати та обговорення. Згідно з результатами тестування, за допомогою 8-пунктової шкали прихильності до лікування (за Morisky) пацієнтів розподілено на три групи відповідно до рівня комплаєнсу: з високим (27,5 %), середнім (25 %) та низьким (47,5 %). За даними аналізу соціально-біологічних і психологічних характеристик пацієнтів встановлено, що вищий рівень комплаєнсу спостерігається у пацієнтів із середньою спеціальною та вищою освітою, з екстернальним типом контролю, а також з високою особистісною тривожністю і типами особистості, які характеризуються конформністю (р < 0,05).

Висновки. У хворих з артеріальною гіпертензією низький рівень комплаєнсу асоціюється з інтернальним типом суб’єктивного контролю (у 86,8 %), низькою особистісною тривожністю (у 68,4 %) та неконформними типами особистості (у 81,6 %). З метою підвищення комплаєнсу лікареві доцільно надавати значно більше уваги систематичному переконанню хворого у важливості прихильності до терапії. Перспективними напрямками є залучення до роботи з такими хворими медичних психологів, а також розробка та впровадження спеціальних тренінгових програм із урахуванням індивідуально-психологічних властивостей пацієнта, а саме типу особистості, локусу контролю та рівня тривожності.

Ключові слова: комплаєнс, артеріальна гіпертензія, тип суб’єктивного контролю, рівень тривожності, тип особистості.

Мета роботи — дослідити стан хворих після операції з приводу аневризми висхідного відділу аорти із заміною висхідної аорти і аортального клапана (операція Бенталла) у хворих із синдромом Марфана (CМ), а також зміни скелета, обличчя, серця і очей.

Матеріали і методи. Обстежено 33 хворих із CМ: 23 (69,7 %) чоловіків і 10 (30,3 %) жінок віком від 22 до 70 років; середній вік — (43,8 ± 13,6) року. Хворих прооперовано в період 1996—2010 рр. з приводу аневризми висхідного відділу аорти з заміною висхідної аорти і аортального клапана (операція Бенталла) в Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова. Середній вік пацієнтів на момент операції становив (38,1 ± 12,6) року. Обстеження проводили через (5,7 ± 3,8) року після операції.

Результати та обговорення. Середній діаметр аорти на рівні синусів Вальсальви під час операції становив (6,8 ± 0,7) см; показник Z-Score до операції — 12,4 ± 4,4. Середній термін від моменту встановлення діагнозу СМ до оперативного втручання з приводу аневризми аорти — (9,6 ± 5,9) року. Віддалений стан після оперативного лікування у всіх хворих був задовільний, показники гемодинаміки стабільні. Середня системна оцінка симптомів і тестів хворого на СМ становила (7,9 ± 3,2) бала. Протромбіновий індекс був (74,7 ± 13,1) %. У 27 (81,8 %) пацієнтів із СМ виявлено пролапс мітрального клапана, у 31 (93,9 %) — недостатність мітрального клапана з регургітацією, у 26 (78,8 %) — недостатність трикуспідального клапана. За даними огляду офтальмолога, аномалії рефракції виявлено у 22 (66,7 %) обстежених, серед них міопію та міопічний астигматизм — у 18 (54,5 %), ектопію кришталиків — у 6 (18,2 %), відшарування сітківки — в одного, глаукому — у 5 (15,1 %), сухість очей — у 28 (84,8 %).

Висновки. Аналіз історій хвороб пацієнтів із СМ засвідчив, що всі вони були прооперовані ургентно з приводу розшаровувальної аневризми висхідного відділу аорти та недостатності аортального клапана значного ступеня. Зареєстровано добрі віддалені результати хірургічного лікування хворих із СМ. Операція Бенталла є оперативним втручанням вибору у цих хворих, забезпечує стабільну гемодинаміку, роботу протеза та продовжує термін життя.

Ключові слова: синдром Марфана, аневризма аорти, операція Бенталла, ехокардіографія, гемостаз, антропометрія.

Мета роботи — оцінити вплив медикаментозної корекції з приводу залізодефіциту у хворих з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) коронарного генезу із супутньою анемією за відсутності явних причин втрати заліза шляхом його прийому всередину на толерантність до фізичного навантаження та функціональний стан міокарда під час спостереження протягом 3 міс.

Матеріали і методи. Під нашим спостереженням був 51 хворий віком понад 50 років (у середньому 68,4 року ± 1,0 рік; у тому числі чоловіків — 56,9 %, жінок — 43,1 %) з ХСН ІІА—ІІІ стадії за класифікацією Н.Д. Стражеска і В.Х. Василенка, без декомпенсації серцевої недостатності, внаслідок хронічної ішемічної хвороби серця, супутньою залізодефіцитною анемією без явних причин втрати заліза. Критеріями анемії було зниження рівня гемоглобіну (Hb) до 130 г/л і нижче у чоловіків та 120 г/л і нижче — у жінок. Дефіцит заліза діагностували на підставі зниження кольорового показника, еритроцитарних індексів та рівня заліза сироватки крові. Фракція викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) ≤ 45 % була у 11 (21,6 %) хворих, ІІ функціональний клас (ФК) за NYHA — у 17 (33,3 %), ІІІ — у 29 (56,9 %) і ІV — у 5 (9,8 %) пацієнтів. Обстеження передбачало тест з 6-хвилинною ходьбою, допплерехокардіографію з оцінкою показників систолічної і діастолічної функції ЛШ, вивчення показників обміну заліза в сироватці крові, які визначали початково і після 3 міс лікування «Актиферином». Протягом 3 міс хворі одержували перорально «Актиферин» по 103,5 мг/добу. За 2 тиж до введення в дослідження і протягом спостереження медикаментозну терапію ХСН та дози препаратів суттєво не змінювали.

Результати та обговорення. Початково рівень Hb був ≥ 90 г/л у 66,7 % хворих, < 90 г/л — у 33,3 %. Після 3 міс терапії препаратом заліза Hb збільшився з (97,1 ± 1,8) до (128,4 ± 0,8) г/л (р < 0,001), що супроводжувалося підвищенням рівня заліза в сироватці крові з (6,7 ± 0,2) до (12,9 ± 0,3) мкмоль/л (р < 0,001) і насиченням трансферину залізом з (8,0 ± 0,3) до (17,4 ± 0,5) % (р < 0,001). ФК за NYHA поліпшився на один класс у 40 (78,4 %) хворих, дистанція 6-хвилинної ходьби збільшилася з (266,7 ± 8,6) до (455,3 ± 9,3) м (р < 0,001). При цьому абсолютний приріст рівня Hb не корелював з приростом дистанції 6-хвилинної ходьби (r = 0,25; р > 0,05). Після лікування частота серцевих скорочень у стані спокою зменшилася з (70,4 ± 1,8) до (64,3 ± 2,9) за 1 хв (р > 0,05), кінцеводіастолічний об'єм ЛШ зменшився з (166,2 ± 9,3) до (131,5 ± 4,9) мл (р < 0,001), кінцевосистолічний — з (82,2 ± 7,2) до (58,3 ± 4,0) мл (р < 0,01), ФВ ЛШ збільшилася з (53,6 ± 1,7) до (58,8 ± 1,3) % (р < 0,05). Терапія препаратами заліза не мала істотного впливу на стан діастолічної функції ЛШ у хворих з ФВ > 45 % і синусовим ритмом.

Висновки. У хворих з ХСН коронарного генезу із супутньою помірною залізодефіцитною анемією (Hb ≥ 90 г/л у 66,7 % хворих) без явних причин втрати заліза корекція показників обміну заліза за допомогою 3-місячної терапії залізовмісними препаратами всередину сприяє збільшенню рівня гемоглобіну на 24,4 %, що супроводжується поліпшенням ФК за NYHA на один клас в 78,4 % випадків, збільшенням дистанції 6-хвилинної ходьби на 40,4 % і поліпшенням систолічної функції ЛШ (збільшення ФВ ЛШ на 8,8 %). Виразність збільшення дистанції 6-хвилинної ходьби у таких хворих не корелює з величиною приросту рівня Hb.

Ключові слова: хронічна серцева недостатність, анемія, дефіцит заліза.

Огляд літератури стосовно ранньої післяінфарктної стенокардії (РПІС) проведено з метою встановлення чинників ризику її розвитку, клінічної значущості, принципів лікування з огляду на результати досліджень. За даними літератури, частота РПІС становить від 15 до 52 %. Розвиток РПІС значно погіршує прогноз інфаркту міокарда (ІМ). У пацієнтів з РПІС частіше спостерігають розвиток рецидиву ІМ (від 22 до 56 %), повторний ІМ (12—26 %) та кардіальну смерть (5—13,3 %). Хворі частіше протягом однорічного спостереження потребують госпіталізації з приводу нестабільної стенокардії. У літературі наведено результати подальшого вивчення стану коронарних судин при РПІС. Важливого прогностичного значення набуває наявність нестабільної бляшки в неінфарктозалежній артерії. На підставі результатів багатоцентрових плацебоконтрольованих досліджень Європейське товариство кардіологів у 2011 р. запропонувало тактику лікування РПІС з використанням нових антитромбоцитарних препаратів (тикагрелору, празугрелю), подвійної терапії антитромбоцитарними препаратами, ранньої реваскуляризації та високих доз статинів.

Ключові слова: гострий коронарний синдром, інфаркт міокарда, рання післяінфарктна стенокардія, антитромбоцитарна терапія.

За допомогою комп'ютерної томографії легень і середостіння у пацієнта П., 64 років, було виявлено велике об'ємне утворення по лівому контуру серця. При ехокардіографії спостерігали з'єднання між порожниною цього утворення і лівим шлуночком (ЛШ) у вигляді двох дефектів у задньолатеральній стінці ЛШ. Враховуючи розміри порожнини і вузькість сполучення з ЛШ, утворення оцінили як гігантську хибну аневризму ЛШ. Інтраопераційно виявлено відсутність значущого зарощення перикарда, а стінка післяінфарктної аневризми розміром 10 × 15 см була утворена рубцево-зміненою тканиною стінки ЛШ, і аневризма є рідкісним варіантом справжньої.

Ключові слова: ехокардіографія, лівий шлуночок, хибна аневризма лівого шлуночка, справжня аневризма лівого шлуночка.

Наведено випадок реканалізації хронічної коронарної оклюзії у хворого на ішемічну хворобу серця за аномального відходження коронарних артерій. Описано показання, технічні підходи й можливі сценарії операції, а також деякі принципи застосування спеціалізованого оснащення.

Ключові слова: ішемічна хвороба серця, аномалії коронарних артерій, хронічна оклюзія артерії, стентування коронарних артерій.

Основными препаратами в лечении сердечной недостаточности у больных с систолической дисфункцией левого желудочка (ЛЖ) с доказанным прогноз-модифицирующим эффектом являются β-адреноблокаторы и ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (АПФ).

Антитромботическая терапия
Многочисленные клинические исследования убедительно подтвердили необходимость в антитромботической терапии при фибрилляции предсердий (ФП).

Захворювання мезентеріальних артерій
Визначення
У пацієнтів із захворюванням мезентеріальних артерій (ЗМА) симптомів може і не бути [147]. ЗМА із симптомами спостерігаються нечасто і вважаються патологією, яку діагностують рідко і що спричинюється стенозом чи оклюзією щонайменше двох вісцеральних артерій. Стеноз однієї та навіть двох вісцеральних артерій зазвичай добре компенсується завдяки широкій системі колатерального кровообігу між черевним стовбуром, верхньою та нижньою мезентеріальними артеріями — останні з’єднуються з гілками внутрішніх здухвинних артерій. Головною причиною ЗМА є атеросклероз (95 %). Зазвичай у пацієнтів із ЗМА буває дифузний атеросклероз, зокрема захворювання коронарних артерій [147, 150]. Такі причини ЗМА, як фіброзно-м’язова патологія, синдром Данбара (стиснення черевного стовбура дугоподібною зв’язкою) та васкуліт, далі не обговорюватимемо.